Сьогодні хіба що лінивий не обговорює ситуацію з неприйняттям бюджету міста на 2023 рік (як завжди експертів у нас вистачає). І думки в прилучан різняться. Одні звинувачують депутатів-опозиціонерів, які не йдуть на сесію, бо мають питання до проєкту бюджету, інші ж упевнені в неправильності рішень влади та в невмінні об’єднати всіх депутатів.
Насправді ж неприйнятий бюджет для Прилук – це не вперше. Навіть, стає схоже на таку собі традицію. Дуже погану традицію.
2021 рік місто прожило без затвердженого головного фінансового документа. Це було перше протистояння депутатського корпусу та міського голови, переобраних буквально за півтора місяці до цього. Але тоді викрутилися. Відповідно до ст. 39 Бюджетного кодексу місто змогло жити за 1/12 попереднього 2020 року. Без капітальних видатків, однак бюджетна сфера не постраждала.
2022 рік розпочався все з тих же проблем – непорозуміння депутатів, у результаті – неприйнятий бюджет. Але цього разу ситуація вже ускладнилася, адже ст. 39 більше не діяла. Усі пам’ятаємо судову тяганину між опозицією та міським головою, а потім звернення до Верховної Ради щодо перевиборів до Прилуцької міської ради. Як завжди це питання швидко вирішитися не змогло. А далі… далі настало 24 лютого 2022 року.
Так сталося, що для того, аби депутати зійшлися в сесійній залі для вирішення нагальних і важливих для міста питань повинна була початися війна. Загальна ситуація в країні з початком повномасштабного вторгнення рф на територію суверенної України хоча б на деякий час об’єднала депутатів, змусила забути про невдоволення та непорозуміння на благо своїх виборців – звичайних прилучан.
На жаль, це не могло тривати довго. Минув рік і ми знову повернулися туди, звідки почали. Депутати відмовляються відвідувати сесії, бюджету-2023 немає.
Те, що в першу чергу неприйняття головного фінансового документа міста впливає на працівників бюджетної сфери, мабуть, розуміють уже всі. Але цього року першою на собі проблему відчула найнезахищеніша категорія прилучан – наші діти. Прилуцькі школярі, вийшовши на навчання після зимових свят, залишилися без харчування та пільгового перевезення в громадському транспорті. Дошкільнятам у цьому випадку пощастило дещо більше, адже харчування для них таки організовується, щоправда за триразовий раціон батьки мають сплачувати повну вартість, тоді як раніше 40% відшкодовувалося з міського бюджету.
Виходить, наші діти стали заручниками ситуації в місті. А задоволення їхніх таких, здавалося б, елементарних потреб у наявності гарячого харчування та можливості скористатися пільговим перевезенням до навчального закладу залежить від амбіцій дорослих і невміння знаходити компроміси та порозуміння.