Однією з найстаріших пам’яток мікрорайону є Миколаївська церква. Її історія бере початок ще з 1713 року, коли на кошти прилуцького сотника Івана Маркевича було зведено перший дерев’яний трибанний храм.
Тоді ж у Сорочинцях було 27 дворів селян. Іван Маркевич теж мав у селі свій «фільварк». До 1780 року Сорочинці в ревізіях і при розподілі «порцій» і «рацій» не згадуються. Село, мабуть, залишалося ратушним до тих пір, поки його землі й селяни не були частково скуплені різними державцями. У відомості 1780 року в Сорочинцях значилося 32 двори (41 хата) селян, 2 двори (4 хати) підсусідків і 2 двори (7 хат) козаків. Селяни належали різним власникам. Між ними були колезький асесор. Ф.С. Ракович, надвірний радник С.С. Карпинський, полковий обозний Я.М. Огронович, колезький асесор І.Д. Маркевич. У 1797 році налічувалося 190 душ чоловічої статі податкового населення. 1804 р. Варвара Маркевич при своєму будинку в Сорочинцях мала кам’яний флігель, що було рідкістю на той час.
У 1809-му дерев’яну церкву перебудували – зняли дві бокові бані, підвели кам’яний фундамент. Оновлена мурована церква й сьогодні залишається важливим духовним осередком району.
А вже через рік, 1810 року, в селі мешкало 193 душі чоловічої статі (4 дворян, 15 козаків, 4 селян казенних, 16 селян ратушних, 154 селянина поміщицьких).
У ХІХ ст. власниками селян були: підпоручик П.І. Маркевич, його син, корнет І.П. Маркевич, Горленки, М.І. Величко та ін. Останній вніс значний вклад у будівництво мурованої однобанної церкви (замість старої дерев’яної), яка була споруджена 1856 року. У 1859 році Сорочинці входили до Прилуцької волості: 1-го (1837-1865) і 3-го (1865-1923) станів.
1886 року в селі було: 11 дворів селян державних (мабуть, колишніх ратушних), 23 двори селян-власників, які входили до 2-х сільських громад (Крековська й Масляниківська), 12 дворів козаків, 13 дворів міщанських та інших, 61 хата. Діяли: мурована Миколаївська церква, однокласна змішана церковнопарафіяльна школа, шинок, 2 кузні, 3 вітряки.
Цікаво, що на початку ХХ століття Сорочинці були справжнім осередком ремесел. У 1910 році нараховувалося 103 господаря, з них козаків – 21, селян – 56, інших непривілейованих – 22, привілейованих – 4, налічувалося 598 жителів, у тому числі: 16 кравців, 9 шевців, 3 столяри, 4 ковалі, 2 слюсарі, 2 чинбарі, 5 лимарів, 20 візників, 31 поденник, 5 займалися інтелігентними та 72 – іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. Крім названих вище, землевласниками в Сорочинцях були поміщики: П.А. Масляников, Я.М. Медведовський, О. Соломаха.
У 1923-30 рр. Сорочинці були підпорядковані Лапинській сільраді. 1925 – село мало151 двір, 636 жителів, 1930 – 133 двори, 722 жителя.
У 1930 р. у Сорочинцях було створено колгосп «Червоний махорочник», який 1950 року був об’єднаний із приміськими артілями «Новий побут» та ім. Сталіна в один колгосп ім. Сталіна.
26.05.1936 року Сорочинці разом із Лапинцями включені до складу м. Прилуки.
Сьогодні Заудаївський мікрорайон поєднує історичну спадщину та сучасність. Тут розташовані гімназія №13 імені Святителя Іоасафа Білгородського, храм-каплиця Святителя Іоасафа Білгородського та Миколаївська церква. А сама місцевість і досі зберігає атмосферу колишнього приміського села, яке з часом стало невід’ємною частиною Прилук.
Цікавий факт: саме Сорочинці були одним із найбільших передмість старих Прилук. Ще на початку ХХ століття тут проживало понад 600 мешканців, а до міста люди щодня добиралися через Удай на базар, до церков і ремісничих майстерень. Це був своєрідний «сільський сусід» Прилук, який згодом став міським мікрорайоном.