Понад 30 років Олександр присвятив роботі на Прилуцькому хлібзаводі. За цей час став справжнім професіоналом, людиною, яку поважали й цінували колеги. А поза роботою цікавився історією, любив історичну літературу, завжди прагнув пізнавати щось нове.
Коли розпочалася повномасштабна війна, Олександр не залишився осторонь. Добровільно став на захист України, змінивши мирну працю на військову службу. Для побратимів він був «Балтикою».
Свій останній бій старший лейтенант Олександр Вовнянко прийняв на Донецькому напрямку. У районі Красногорівки він разом із п’ятьма побратимами опинився у ворожому оточенні. Понад два тижні військові тримали позиції в надзвичайно складних умовах, коли доставити їм навіть провізію було майже неможливо.
Коли нарешті з’явилася можливість вийти з оточення, група потрапила в засідку. Олександр та ще один боєць зазнали тяжких поранень. Розуміючи, що через постійні повторні атаки евакуаційна група не зможе дістатися до них, «Балтика» востаннє вийшов на зв’язок по рації. Він подякував побратимам за службу та попрощався з ними.
27 червня 2024 року Олександр Вовнянко загинув.
Під час прощання командир воїна сказав слова, які, мабуть, найкраще передають те, через що довелося пройти захиснику: «Я переконаний, що Балтика потрапить у рай, адже в пеклі він уже був».
У глибокому смутку залишилися мама Валентина Андріївна, сестра Тетяна, дружина Наталія, син Дмитро, друзі, побратими та всі, хто знав і любив Олександра.
Війна забрала ще одне життя. Життя людини, яка мала мирну професію, родину, роботу, захоплення й плани. Але коли Україна потребувала захисту, він зробив свій вибір – став воїном.

Світла пам’ять Герою!