Так, обробка волокнистих речовин на території України відома з найдавніших часів, про що свідчать археологічні знахідки, виявлені під час розкопок трипільської культури (трете тисячоліття до н. е.) – кручені нитки, глиняні прясельця, фрагменти дерев’яних веретен.
До прикладу, 1987 року в Прилуках, у похованні на території панчішної фабрики, було знайдено виготовлене з каменю-шиферу прясло, яке відноситься до періоду Київської Русі Х-ХІІІ ст. (із XІV століття прясла почали використовувати лише глиняні). Ця, та інші знахідки, свідчать про те, що в нашому місті обробкою волокон займалися з часів заснування поселення.
Саме тому, здавна найпоширенішими професіями були пряхи, ткачі, килимарники, а також виробники сукна й повсті.
Розпочнемо з прядіння, а точніше з процесу заготівлі сировини.
Прядіння – це сукупність операцій, яким піддають волокнисті речовини для отримання з них безперервної нитки шляхом скручування. Досить копіткою справою був процес підготовки сировини. Пряжа буває вовняна, бавовняна, шовкова, лляна й конопляна. Тож, підготовка волокон для кожного матеріалу різна, а прядіння в основному однакове.
Головною сировиною для прядіння в Україні були льон і коноплі, хоча раніше широко використовували й волокна кропиви.
Сіяли льон і коноплі весною. Термін сівби розтягувався від Благовіщення (7 квітня) до середини червня. Сіяли на повний місяць, по можливості після дощу. Про урожайність і якість волокна турбувалися з давніх часів. Так, О. Шафонський у «Топографічному опису Чернігівського намісництва» вказує, що в 1783 році «по всьому Прилуцькому повіті орали плугами по шість і вісім волів, удобрювали землю гноєм, розкидаючи його по полю, тільки для однієї коноплі, а для іншого хліба, не вживаючи його».
У 1879 році в Прилуцькому повіті було посіяно 13 676 четвертей конопель і лише 930 четвертей льону. У 1881 році – 25 520 четвертей конопель і 11 360 четвертей льону (четверть – міра зернових, приблизно 9 пудів жита або 6 пудів вівса). У 1886 р. у Прилуцькому повіті мешканці сіл Карпилівка, Харитонівка, Іржавець, Леляки, Вільшана, Велика Дівиця та міста Прилуки, коноплі сіяли майже завжди на польовій землі; на спеціально угноєних ділянках землі т. з. «конопляниках» сіяли коноплі жителі Щурівки, Васьківців, Полови, Боршни, Малої Дівиці, Голубівки, Даньківки, Гнилиці. У с. Дігтярі, кожному господарю відводили для сівби конопель ділянки від 1/8 до 2 десятин. У Ладані «конопляниками» володіло близько 50 господарів; решта сіяли коноплі «де попало», більше по ярках. Окремі «конопляники» були в Подищі, Богданівці. На присадибних ділянках, із-за тісноти й остраху потрави птицею, коноплі сіяли рідко (лише в Дейманівці, Дідівцях, Миколаївці). Землю для конопель наймали, також, у поміщиків по 1 руб. – 1 руб 40 коп. за сажень. Селяни з Гнилиці збирали коноплі в поміщика з половини, отримуючи лише стебла й лист, а насіння повертали господарю, причому вони ще й додатково відпрацьовували 1 день за 2 копи.
За матеріалами подвірного перепису 1900 року в Прилуцькому повіті було зайнято посівами конопель 1300 десятин і 220 десятин під льоном, 1910 року – 1327 дес. і 243,9 дес. відповідно.
Далі буде…
З архівів Прилуцького краєзнавчого музею
