З 1919 по 1923 рік працював учителем у трудових школах с. Пашковець і м. Прилуки. У 1924 році – вчитель у клубі Другого Київського конвойного полку. У 1924-1925 роках – вивчав право на юридичному факультеті Київського інституту народного господарства. Працював доповідачем і членом Київської окружної судової земельної комісії, юридичним консультантом Краснознаменного заводу (Арсенал) і Всеукраїнської академії наук (ВУАН), згодом співробітник Комісії ВУАН із вивчення звичаєвого права України. Одночасно викладав на підготовчих курсах робітничого факультету Київського сільськогосподарського інституту, Київському вечірньому інституті та був завідувачем 7-ї філії Державних курсів українізації. У 1929 році закінчив Київський інститут народної освіти. У 1930 році склав іспити в Народному комісаріаті освіти за програмою літературно-мовного профілю та здобув кваліфікацію викладача української мови й літератури у вищих навчальних закладах.
З дитинства захоплювався музикою, грав на скрипці та фортепіано, мріяв стати музикантом-інструменталістом. Перші музичні схильності проявив гімназистом, коли довелося підробляти диригентом церковного хору в одній із церков м. Прилуки, де самотужки опанував церковні служби, треби, святочні тропарі. Однак, через падіння з коня отримав травму правої руки та пальців, що призвело до втрати гнучкості та чутливості, і як наслідок – позбавило можливості стати музикантом. Паралельно навчанню та викладацькій роботі самотужки опанував музичну освіту – теорію музики, нотну грамоту.
Будучи патріотичною та релігійною людиною, В.П. Завітневич підтримував відновлення Української автокефальної православної церкви у 1921 р. під керівництвом митрополита Василя Липківського.
У 30-х роках XX ст. викладав українську мову та літературу у вузах м. Києва. Наприкінці 30-х років підготував кандидатську дисертацію з літературознавства, присвячену українському письменникові Архипу Юхимовичу Тесленку (1882-1911 роки). На початку 1941 року Київський державний педагогічний інститут ім. О.М. Горького рекомендував допустити В.П. Завітневича до захисту дисертації «Життя й творчість Архипа Тесленка» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Однак, захист не відбувся через початок німецько-радянської війни.
У 1941-1943 роках – директор Київського педагогічного інституту. Ініціатор створення наприкінці 1941 – початку 1942 років Комісії українських освітян (освітянської комісії) з підготовки підручників для початкових і середніх шкіл, позбавлених більшовицької ідеології. З липня 1942 року – керівник Методично-консультаційного бюро Відділу культури та освіти Київської міської управи, що здійснювало консультації вчителів м. Києва з питань організації та методики навчання предметів у 1-4 класах, а також виконувало складання шкільних програм і навчальних планів. Також очолював Комісію у справах українського правопису (Правописна комісія), яка мала на меті відновлення правил українського правопису, що були зросійщені за радянської влади.
Під час нацистської окупації підтримав відновлення Автокефальної церкви в Києві наприкінці 1941 року. Відвідував богослужіння в Софійському соборі та Андріївській церкві, співав Літургію, допомагав диригувати хорами. Весною 1942 року єпископ Київський Никанор звернувся до В.П. Завітневича по допомогу з організації церковного хору для таємного висвячення (хіротонії) єпископів Автокефальної церкви. Висвячення відбулись упродовж 9-17 травня 1942 року в Кирило-Мефодіївській каплиці під Андріївською церквою. На всіх хіротоніях хором із чотирьох співаків (двох чоловіків і двох жінок) диригував Завітневич.
У вересні 1943 року Завітневич залишає Київ і виїжджає на Захід, міста: Кам’янець-Подільський – Львів – Холм. У Холмі приєднався до священників Автокефальної церкви, які виїздили до Німеччини, дорогою допомагав організовувати богослужіння та церковні хори. За спробу дістатися до Берліна був затриманий і відправлений до трудового табору в м. Хемніц. Утік із табору та дістався до Дрездена. Після капітуляції Німеччини перебрався в Американську зону окупації. У м. Людвігсфельд (тепер частина Мюнхена) організував і керував хором у церкві апостолів св. Петра і Павла. Крім того, був заступником Нестора Городовенка у світському хорі «Україна». У 1946 році в м. Мангайм видав «Граматику української мови» (псевдонім В. Катран). У грудні 1947 року брав участь у церковному з’їзді УАПЦ в м. Регенсбурзі. У 1948 році виїхав до США, отримавши пропозицію від архієпископа Іоанна (Теодоровича) очолити церковний хор парафії св. Володимира в Нью-Йорку.
У 1948-1978 роках – диригент церковного хору Українського православного кафедрального собору святого Володимира у м. Нью-Йорк. У 1952-1982 рр. – викладач, директор Науково-богословського інституту Української Православної Церкви в США. Зібрав, упорядкував, зредагував і видав 10 книг української богослужебної хорової музики: «Українські канти і псалми» (1953), «Панахида і похорон» (1959), «Всеношна. ч. 1: Вечірня» (1960), «Всеношна. ч. 2: Утреня» (1961), «Співи з постової Тріоді» (1960, 1978), «Велика Субота і Пасха» (1964), «Антологія української пісні: колядки та щедрівки» (1967), «Співи на похороні священників» (1974), «Співи Великодня» (1979), «Похорон священника» (1980), «Збірник літургійних співів: присвячений тисячоліттю Української Православної Церкви» (1988) (посмертно). Брав активну участь у церковно-громадському житті: проводив курси українознавства, був членом парафіяльної управи, секретарем Ради Митрополії УПАЦ в США, брав участь у розбудові українського духовного православного центру в США у м. Саут-Баунд-Брук, публікував літературні та музично-освітні статті в українських періодичних виданнях США – «Нові дні», «Українське Православне Слово», «Український православний календар».
Помер 25 березня 1983 р., похований на православному цвинтарі у м. Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США. Особистий архів Василя Завітневича зберігається в Українському історико-освітньому центрі в м. Сомерсет, штат Нью-Джерсі.
За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею
та Українського інституту національної пам’яті
