Після спільного передзвону учасники вирушили до Банера Надії, де знову задзвонили у дзвони, а на гілках Дерева надії залишили маленькі дзвіночки. Для кожної родини цей жест мав особливий зміст – як символ безперервного очікування, віри й любові до своїх рідних. Відтепер ці дзвіночки залишатимуться на дереві, нагадуючи кожному перехожому про українських Захисників, які перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими.
Всеукраїнську ініціативу започаткували об’єднання родин полонених і безвісти зниклих військовослужбовців із понад 50 бойових бригад. Її головна мета – привернути увагу суспільства, держави та міжнародної спільноти до долі українських військових, а також підтримати тисячі родин, які щодня живуть із болісним очікуванням звістки про найдорожчих.
Один дзвін може почути небагато людей. Але коли дзвони одночасно лунають по всій Україні, їх чує вся країна. Кожен такий звук – це нагадування про тих, кого чекають удома, і про те, що жодне ім’я не має бути забутим. Учасники акції наголошують: вони й надалі проводитимуть такі заходи, доки кожен український Захисник і Захисниця не повернуться до своїх рідних.