«Краще б реальними проблемами займалися!», «А гроші на таблички вони де брати будуть, з наших податків?», «Та яка взагалі різниця – жили собі й жили» – ці та подібні до них аргументи можна досить часто почути в дискусіях стосовно перейменування вулиць в українських містах. Процес зміни урбанонімів – власних назв, що позначають вулиці, площі, проспекти тощо – активізувався після подій Євромайдану, однак і до того в різних населених пунктах України час від часу відбувалися подібні зміни.
Безперечно, особливого резонансу процес перейменування набув у зв’язку з набуттям чинності так званого «закону про декомунізацію», окрема стаття якого стосується саме зміни урбанонімів. Однак, і до прийняття цього закону, за років Незалежності, назви вулиць, площ, і парків зазнавали змін – деяким повертали історичні назви, деяким присвоювали нові.
Говорячи про те, чому ж назви вулиць такі важливі, треба насамперед розуміти, що всі ці урбаноніми виконують ідентифікувальну та інформативну функції – з одного боку вони допомагають розрізняти однотипні об’єкти в міському просторі, з іншого – забезпечують орієнтацію людини в цьому просторі. У такому разі конкретні назви повинні чітко та якісно виконувати свої функції. Мова йде про довжину назв, легкість вимови та написання, відсутність повторюваних назв у межах одного міста тощо.
Однак, інформативність урбанонімів полягає не лише в цьому. Велика (якщо не більша) кількість вулиць називається на честь певних осіб чи подій. Зокрема Закон України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних і святкових дат, назв і дат історичних подій» містить виключний перелік підстав і причин, за якими можна визначити, на честь кого та чого можна називати вулиці, площі тощо. У разі присвоєння імені фізичної особи або осіб, такими підставами є: