Городяни (130)
Сумна звістка чорним крилом накрила Прилуцьку громаду. Війна забрала життя ще одного нашого земляка, вірного сина своєї держави – МАЛЯРЕНКА Володимира Костянтиновича.
Йому б ще жити… Радіти життю… Любити… Виховувати сина. Але, на жаль, безжальна, страшна війна забрала його у рідних. Тепер він поповнив ряди небесного війська, ряди янголів-охоронців, де продовжить оберігати своїх рідних і близьких, а також всю Україну від підлого ворога.
Народився Володимир Маляренко 23 травня 1974 року. Навчався в загальноосвітній школі №14.
Коли прийшов час, він, як і інші воїни, прийняв військову присягу, узяв зброю до рук і разом зі своїми побратимами продовжив справу наших дідів-прадідів у боротьбі з одвічним ворогом України.
На жаль, 8 березня 2025 року серце воїна перестало битися на Донецькому напрямку…
Безжальна війна щодня приносить нам біль і страждання, непоправні втрати українській родині, чорні звістки в кожну громаду. Та вибір у нас лише один – продовжувати боротьбу зі споконвічним ворогом, виборюючи для свого народу вільну та незалежну Батьківщину.
Наші мужні захисники втрачають на полі бою здоров’я та, на жаль, своє життя.
На щиті до рідної землі повернулися двоє наших ще зовсім молодих земляків, але водночас таких мужніх воїнів, які своїм служінням Батьківщині довели наскільки велика хоробрість українців, наскільки сильною є воля та характер молодих людей. Вони захищали не лише незалежність, а й гідність нашого народу, були справжніми патріотами України.
3 березня ми всією громадою провели в останню дорогу та віддали шану вірним синам України, нашим землякам – військовослужбовцям Збройних Сил України, солдату ПРОФАТІЛОВУ Євгенію Михайловичу та солдату ТКАЧЕНКУ Денису Дмитровичу.
Боротьба за свободу дається українському народу найвищою ціною: зламаними долями, пролитою кров’ю, втраченим здоров’ям і, на жаль, життям. Кожна смерть воїна – це велика втрата для родини, громади та нації в цілому.
8 лютого ми всією громадою віддали шану та провели в останню дорогу мужнього воїна – нашого земляка, серце якого не витримало напруги там – на вогневому рубежі – військовослужбовця, головного сержанта Збройних Сил України ДРОНЯ Сергія Олександровича.
Народився Сергій Олександрович 28 липня 1974 року в місті Прилуки. Навчався в середній школі №13. Закінчив Прилуцьке професійне училище №34. Проходив строкову службу в армії. Працював на підприємствах нашого міста. Останнім місцем роботи було ТОВ «Цукровик».
Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. З хоробрістю та стійкістю військовослужбовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину та її народ. Але, на жаль, у цій запеклій боротьбі наші воїни втрачають своє здоров’я та життя.
Скорботні дні приходять у нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів спустошують наші серця. Кожне прізвище загиблого воїна – це історія відваги в бою, це окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого вони любили, заради українського народу.
На щиті до рідної землі повернувся Герой – молодший сержант РАДЧЕНКО Костянтин Валентинович. 29 січня ми всією громадою провели його на вічний спочинок.
Знову непоправна втрата… горе… біль… смуток…
Втрачаємо найрідніших, мужніх, молодих і сильних духом воїнів, які виборюють для нас право бути українцями.
22 січня Прилуцьку та Сухополов’янську громади об’єднали горе та скорбота. Жорстока війна забрала ще одного захисника – нашого земляка, вірного сина української держави.
На щиті до рідного дому повернувся Герой – військовослужбовець Збройних Сил України САУЛКО Віталій Миколайович.
Віталій Саулко народився 6 червня 1987 року в місті Прилуки. Закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №10. Потім навчався в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту за спеціальністю «Помічник машиніста тепловоза». Працював слюсарем у цеху експлуатації депо «Гребінка».
Івченко Євген Анатолійович 01.07.1987 року народження, прилучанин. Відвідував дитячий садок по вул. 8 Березня. У 1 клас пішов до 9 школи. Був дуже активним, непосидючим, любив пригоди, не міг сидіти спокійно, веселий, завжди знаходив розваги собі й іншим.
Борець за справедливість, не мовчав, коли ображали інших. Був дуже наполегливим. Якщо хотів чомусь навчитись, то пробував декілька разів, доки не вийде. Так навчився в’язати, вишивати, виплавляти, вирізати, пекти найсмачніші «наполеони». Мав дуже сильні братські почуття до сестри. Вони ділили між собою всі секрети, підтримували та виручали один одного.
З дитинства любив їздити на автомобілі, спочатку в тата на руках, потім здав на права.
Після закінчення школи не захотів вступати до університету, мотивуючи, що ще не визначився. Пішов навчатися до Прилуцького професійного ліцею за спеціальністю «Агент із постачання». Мріяв про армію. Служив в Києві при Національній Академії Оборони України в автомобільній роті. Йому пропонували залишитися служити, але на той час вирішив повернутися додому.
Останні коментарі
-
Потрібні нові системи сповіщення
Написав Антон 22.02.2024 (Міські новини)
- Бажано, щоб і старі системи сповіщали про відбій
- Як вони так швидко вибиваються ті ями...
- Але ж проблема існує...
Заголовок
- У Прилуках працюють сім Пунктів незламності Прокоментуй першим!
- Нова теплотраса для двох будинків Прокоментуй першим!
- Ветерани з Прилук отримають безоплатні протези за сприяння Валерія Дубіля та фонду «Надія» Прокоментуй першим!
- Укриття в школах і дитсадках: кому, коли та за яких умов дозволено доступ? Прокоментуй першим!
- «Ми поруч»: Прилуцький Червоний Хрест продовжить роботу під керівництвом Артема Александрова Прокоментуй першим!
- Бронза чемпіонату Європи – у прилуцького боксера! Прокоментуй першим!
Реклама
Теги
Фото зі статті
Хто на сайті
Зараз 1068 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті