Щодня Україна платить надзвичайно високу ціну за свою свободу та незалежність. У жорстокій боротьбі з російським агресором наша держава втрачає своїх найкращих синів і дочок – мужніх воїнів, які, не вагаючись, стали на захист рідної землі. Кожна така втрата – це невимовний біль для родин, близьких, побратимів і всієї країни.
На жаль, ми знову і знову отримуємо страшні звістки з передової. На щиті до рідного дому повертаються наші Герої – мужні воїни, які гинуть, виконуючи свій обов’язок перед Україною.
Останніми днями, схиливши голови в мовчазній тиші, Прилуцька громада провела на вічний спочинок двох своїх земляків – загиблих військовослужбовців старшого сержанта Збройних Сил України КАЛІША Вячеслава Васильовича та солдата Збройних Сил України ЧЕРНЕНКА Тараса Валерійовича.

Страшні звістки про втрату воїнів у цій війні, на жаль, продовжують надходити в нашу громаду. І кожна втрата – до щему в серці…
Двічі за тиждень ми попрощалися з воїнами-оборонцями, життя яких забрала війна з окупантом.
Усією громадою в останню земну дорогу ми провели своїх земляків, мужніх воїнів, загиблих захисників ЯВСТВЕННОГО Олександра Вікторовича та БУКРІЯ Дмитра Дмитровича.

Олександр Явственний народився 6 серпня 1986 року в Прилуках. Шкільні роки його пройшли в Прилуцькій гімназії №3, де закінчив 11 класів. Одразу після школи розпочав трудову діяльність. Сумлінно заробляв на життя, працюючи на будівництві в місті Київ. Кілька років доглядав свою стареньку бабусю в селі Рудівка, для якої був опорою. Дуже любив свою племінницю й опікувався нею. На жаль, власну сім’ю створити не встиг.
У жовтні 2024 року був призваний на військову службу до Збройних Сил України. Побратими дали Олександру позивний «Бурий».

Останні дні для прилучан знову огорнуті смутком. Останнім земним шляхом жителі громади провели двох земляків військовослужбовців – солдата Збройних Сил України МАРМИЛЬОВА Владислава Дмитровича, на тіло якого рідні чекали понад рік, та солдата ЛОГВИНЕНКА Петра Сергійовича, який, пройшовши пекло війни та реабілітацію, помер у цивільному житті.

Владислав Мармильов народився 15 червня 2001 року в місті Прилуки. Безтурботні шкільні роки пройшли в Прилуцькій школі №14. Після закінчення школи вступив до Прилуцького технічного фахового коледжу. Працював у рідному місті в супермаркеті «Траш» старшим менеджером.
Через місяць після початку повномасштабного вторгнення добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях на Покровському напрямку. Мав позивний «Мармелад».

Гіркі звістки з війни щодня розлітаються по Україні, у запеклих боях обриваються життя справжніх українців – патріотів, захисників. Заради нашого вільного, мирного життя воїни-оборонці стають міцним щитом перед ворогом. Такими мужніми оборонцями були й ці полеглі воїни.
Знову Прилуччина омивається сльозами й тужить за своїми вірними синами. На щиті до рідної землі повернулися Герої, життя яких підло забрала жорстока війна. З проміжком у три дні ми всією громадою провели на вічний спочинок ще двох своїх земляків, загиблих військовослужбовців – солдата Збройних Сил України ЛЕНЦЯ Руслана Олександровича та матроса Збройних Сил України ФРОЛЕНКА Сергія Валентиновича.
Доля Руслана та Сергія присудила їм стати Героями, які залишаться в нашій пам’яті захисниками України, відважними воїнами нашої землі.

Безжальна війна щодня приносить нам біль і страждання, непоправні втрати українській родині, чорні звістки в кожну громаду. Та вибір у нас лише один – продовжувати боротьбу зі споконвічним ворогом, виборюючи для свого народу вільну та незалежну Батьківщину.
Наші мужні захисники втрачають на полі бою здоров’я та, на жаль, своє життя.
На щиті до рідної землі повернулися двоє наших ще зовсім молодих земляків, але водночас таких мужніх воїнів, які своїм служінням Батьківщині довели наскільки велика хоробрість українців, наскільки сильною є воля та характер молодих людей. Вони захищали не лише незалежність, а й гідність нашого народу, були справжніми патріотами України.
3 березня ми всією громадою провели в останню дорогу та віддали шану вірним синам України, нашим землякам – військовослужбовцям Збройних Сил України, солдату ПРОФАТІЛОВУ Євгенію Михайловичу та солдату ТКАЧЕНКУ Денису Дмитровичу.

Боротьба за життя та свободу українського народу продовжується щохвилини. З хоробрістю та стійкістю військовослужбовці Збройних Сил України захищають свою Батьківщину та її народ. Але, на жаль, у цій запеклій боротьбі військовослужбовці втрачають своє здоров’я та життя.
Скорботні дні приходять у нашу громаду надто часто. Звістки про загибель воїнів спустошують наші серця. Кожне прізвище загиблого воїна – це історія відваги в бою, це окрема історія життя, покладеного на вівтар заради вільного майбутнього тих, кого вони любили, заради українського народу.

На щиті до рідної землі повернулися Герої – головний сержант ЧАЙКОВСЬКИЙ Сергій Едуардович і солдат ЛУКАШ Олександр Олегович. 5 листопада ми всією громадою провели їх на вічний спочинок.