У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїж- джав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
У 1753 році повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник із етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.
З 1754 по 1759 рік жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Там же написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими та українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики. Протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє: про те, що блаженним бути легко» і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
У 1785 році Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» та «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний».
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди у звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати й узагалі постійної домівки.
У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» – запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час».
Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. На його надгробку вибиті (як епітафія) слова «Світ ловив мене, та не впіймав…»
Спадщина композитора, поета, байкаря та філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної та світової культури.
6 травня 2022 р. музей Г.С. Сковороди у с. Сковородинівка Харківської обл. зруйновано прямим влучання російської ракети.
За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею
та Українського інституту національної пам’яті
