У ході декомунізації 2015-2016 років ім’я Богунського потрапило до «ліквідаційного списку». Відповідно пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулицю перейменовано на честь В. Стуса.

Василь Семенович Стус (1938-1985) – український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв’язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті.
Народився 6 січня 1938 року в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Згодом батьки переїхали до Донецька. Основна причина, чому батьки Василя переїхали з села Рахнівці Гайсинського району до міста Сталіно (тепер Донецьк) – відмова працювати в колгоспі.
Після закінчення школи Василь Стус навчався в Донецькому педагогічному інституті на історико-філологічному факультеті. Після отримання диплому Стус працював за фахом – учителем, потім служив в армії, працював в газеті.
У 1959 році у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета. З 1961 року викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі. У 1963 році вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді.
Василь Стус у кінотеатрі «Україна» (презентація фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», Київ, 1965) виступив проти арештів української інтелігенції. Він сказав: «Хто проти диктатури – Встаньте». За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» його виключили з аспірантури. Відтоді на батьківщині не надрукували жодного його рядка.
У 1965 році одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро.
У 1970 році на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві. Дебютна збірка В. Стуса мала назву «Круговерть», але влада заборонила її друкувати. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». Основний мотив збірки: ставлення до радянської влади, неприйняття лицемірства й інтелектуальної задухи.
За громадську та літературну діяльність Василя Стуса вперше заарештували 12 січня 1972 року разом із іншими українськими поетами. Його було засуджено до 5 років табору в Мордовії та 3 років поселення. В ув’язненні всі його вірші знищували.
Після повернення відмовився від радянського громадянства. Його здоров’я було підірвано, він працював звичайним робітником на заводі. У 1979 році повертається та працює в Києві.
У 1980 році знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 28 серпня 1985 року його відправили в карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року Стус помер. Перепоховання Василя Стуса відбулося у 1989 році.

Вулиця М. Добролюбова – вулиця С. Величка

Микола Олександрович Добролюбов (1836-1861) – російський літературний критик, публіцист.
Народився в сім’ї священника Олександра Івановича Добролюбова. 1857 року закінчив Головний педагогічний інститут у Петербурзі.
Друкуватися почав 1856 року. Від 1857 року став одним із керівників журналу «Современник», 1859 року редагував його сатиричний відділ – «Свисток». У «Современнике» друкувалися основні праці, рецензії та нотатки Добролюбова.
Від кінця травня 1860 року до липня 1861 року перебував за кордоном – у Франції та Італії – на лікуванні через сухоти. Помер 29 листопада 1861 року від сухот.

Наразі вулицю перейменовано на честь С. Величка.
Самійло Васильович Величко (1670-1728) – український козацько-старшинський літописець.
Походив Самійло Величко з козацького роду. Навчався в Києво-Могилянській академії перед 1690 роком, бо з цього року почав служити в домі генерального писаря Василя Леонтійовича Кочубея, був його дворянином, тобто служив «в усіляких домашніх справах», а найбільше писарем. В. Кочубей використовував Величка для особливих доручень, включаючи його «у найпотрібніші й секретні на той час військові справи». У такому статусі прослужив 15 років і на початку 1705 року введений до Генерального війська, канцелярії, де пробув старшим канцеляристом 4 роки. Брав участь у походах через Правобережну Україну з помічним військом на допомогу полякам (після повстання С. Палія 1701-1702 років). Очевидно, і в Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана.
У кінці 1708 року заарештований і ув’язнений як людина, наближена до І. Мазепи. Припускають, що з ув’язнення вийшов 1715 року за сприяння сина В. Кочубея. Відтоді жив у Жуках і Диканьці на Полтавщині, де були маєтки Кочубеїв. У Жуках ним було написано літопис, перший том якого датується 1720 роком. Тут же навчав підлітків письму, а вони допомагали Самійлу Величку в його роботі, бо, очевидно, під час праці над другим томом літопису він почав втрачати зір. Остання його робота – «Космографія» (1728 р.) – перекладена на книжну українську мову.
Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований. Могила не відома.

За інформацією Прилуцького краєзнавчого музею
та Українського інституту національної пам’яті