15 квітня 2026 року відбулося засідання Галузевого сектора за освітньо-професійною програмою «Видавнича справа та редагування» фахової передвищої освіти Ради роботодавців комунального закладу «Прилуцький гуманітарно-педагогічний фаховий коледж імені Івана Франка» Чернігівської обласної ради – зустріч справді зацікавлених осіб, темою якої стали зміни в освітньо-професійній програмі спеціальності «Журналістика».
Учасниками зустрічі були представники адміністрації коледжу: Вікторія Дронь, в.о.директора, Оксана МЕЛЬНИЧУК, заступник директора з навчально-методичної роботи, члени робочої групи з розробки, перегляду, моніторингу та реалізації названої ОПП Валерій Дорошенко, Наталія ГРОНА, Наталія Лозова, студенти, які навчаються за освітньо-професійною програмою на різних курсах та представники прилуцьких медіа, зокрема, Ірина ПавлютінА, директорка Комунального підприємства Телекомпанія «Прилуки» Прилуцької міської ради, Мар’яна Гибенко, кореспондент і редакторка газети «Град Прилуки», Владислав Колісник, очільник онлайн-медіа «ТІМ plus».
У ході проведення заходу Оксана МЕЛЬНИЧУК детально пояснила та продемонструвала за допомогою презентації всі зміни, які плануються вже з 1 вересня 2026 року.

Будівля міської ради не є в реєстрі світової культурної спадщини, але всі прилучани шкодують за нею, бо вона одна з найкращих будівель нашого міста, яка презентує Прилуки, а тому прилучани вірять у її відродження. Чому встояли стіни будівлі? Тому що ширина стін більше одного метра, і їх будували «на віки», чого не врахувала та сволота, яка скорегувала удар шахеда. Будівля встояла при царях, комуністах, фашистах, але трохи не встояла від зради «своїх». Перед ударом шахеда в сесійній залі були присутні більше 40 осіб, які, на щастя, на той момент вже встигли по тривозі покинути залу. Але складається таке враження, що хтось розраховував на те, аби вони не встигли покинути приміщення. Саме ця обставина і стала критичною, аби всі свідки вибуху, наче зговорилися, казали, що це «її робота». Це про кого? Про «жінку Зло», яка щодня виходить на «свою роботу», як на полювання, в пошуках якогось смаженого факту, як-то, вибоїна на дорозі та її довжина й ширина, переповнений після весняного прибирання смітник, «незаконні», на її думку, архітектурні споруди, вираховує, хто з підприємців і скільки «відмиває» на підприємницькій діяльності, тобто заглядає в чужі кишені, забуваючи про свою, фіксує всі калюжі, невихованих собак, недоєних курей, непотрібних їй людей і, якби була її воля, вона видавала б баночки з киснем тим, хто, на її думку, має право дихати. На таких «полюваннях» по місту в неї фіксується все, окрім інвестиційних надбань і проєктів – саме того, за що держава платить їй непогану зарплату за рахунок прилучан. Усіх містян вона сприймає за своїх корисних ідіотів, які, на її думку, повинні бути в захваті від її «боротьби за правду». Але за свою правду, не нашу. Вона заповнює собою інформаційні простори та своїм невдалим особистим життям, яке розлетілося, а його друзки, по її плану, повинні бити прилучан по голові.

Напередодні великого свята Христового Воскресіння Прилуки пережили один із тих моментів, коли сльози радості змішуються з гордістю, а серце громади б’ється в унісон. Після тривалого російського полону на рідну землю повернувся наш земляк, мужній воїн і справжній Герой – Сергій БАРАНЮК.
Його звільнення стало можливим у межах чергового обміну полоненими – події, на яку щодня чекають сотні українських родин. І ось цього дня – ще одна перемога життя над неволею.
Зустріч була щемкою та водночас світлою. Рідні не стримували сліз, друзі міцно обіймали, а слова вдячності лунали звідусіль. Волонтери, представники міської влади, побратими та спільнота родин військовополонених зібралися разом, щоб зустріти воїна і сказати найголовніше: «Ти вдома. Ми чекали. Дякуємо за витримку».
Особливо символічним і глибоко зворушливим став момент, коли Сергій підійшов до Банера Надії, де розміщені світлини зниклих безвісти, і власноруч зняв своє фото. Цей жест – без слів – сказав більше, ніж будь-які промови. Він став знаком повернення, знаком перемоги життя над невідомістю, болем і довгим очікуванням.

З матеріалів міської ради

Прилуцька центральна міська бібліотека імені Любові Забашти давно перестала бути лише місцем, де можна взяти книгу. Сьогодні це сучасний багатофункціональний простір, що поєднує культурну, освітню та цифрову складові, перетворюючись на справжній центр підтримки громади.
Завдяки реалізації проєктів упродовж минулого року тут вдалося створити соціальний простір для людей різного віку. Нині в книгозбірні діє Центр згуртування «Сильні разом» для внутрішньо переміщених осіб і прилучан віком 60+, а також активно працює студія медіаблогерства для дітей і молоді.
Директорка бібліотеки Людмила Зубко підкреслює: участь у грантових програмах дала змогу суттєво покращити матеріально-технічну базу закладу та відкрити нові можливості для відвідувачів.

Місто знову стало на коліна… Знову – під тягарем болю та втрати, знову – проводжаючи у вічність своїх Захисників, які повернулися додому «на щиті». Два життя, два серця, що билися за Україну, зупинилися на війні, щоб ми могли жити. У мовчазній скорботі, крізь сльози й стислий біль у грудях, Прилуцька громада попрощалася з Героями, схиляючи голови перед їхньою мужністю та жертовністю.
Останнім земним шляхом ми провели 14 квітня загиблих військовослужбовців Збройних Сил України – старшого солдата БІЛЬЧЕНКА Сергія Івановича та сержанта БАБАРИКУ Руслана Івановича.

Сергій Більченко народився 9 серпня 1979 року в місті Прилуки. Навчався в середній школі №9. Після закінчення 11 класів вступив до Прилуцького агротехнічного технікуму за спеціальністю «Електрифікація та автоматизація сільського господарства», де у 2003 році здобув кваліфікацію техніка-електрика.

У Чернігові завершився чемпіонат області з активних шахів серед дітей віком до 8, 12 та 16 років – інтелектуальне протистояння, яке зібрало найсильніших юних шахістів регіону.
Прилуки на змаганнях гідно представили вихованці Шахової федерації «Прилуцька фортеця» – Кім Тимур та Прохорський Юрій (категорія до 12 років). Участь у турнірі взяли 64 юні спортсмени з Чернігова, Ніжина, Прилук, Варви, Городні та села Хоробичі, тож конкуренція була надзвичайно високою.
Особливо напруженою видалася боротьба в категорії до 12 років. Доля призових місць вирішувалася буквально в останніх партіях. Юрій Прохорський продемонстрував витримку, холодний розрахунок і справжній спортивний характер: у вирішальному турі він здобув важливу перемогу, яка відкрила йому шлях на п’єдестал. За рівності очок із суперниками, саме додаткові показники вивели його на почесне третє місце.

Столичне татамі знову стало ареною запеклої боротьби та яскравих перемог. Днями в Києві відбувся традиційний відкритий Всеукраїнський турнір із дзюдо «Київська весна» серед спортсменів до 16 років – престижні змагання, які щороку збирають найперспективніших юних дзюдоїстів країни.
Цьогоріч турнір об’єднав 267 учасників із майже 70 команд із різних куточків України. Юнаки та дівчата демонстрували не лише техніку та майстерність, а й силу характеру, витримку та справжню жагу до перемоги.
Серед почесних гостей заходу були заступник міністра молоді та спорту України Олексій Нікітенко, чемпіон світу, президент Федерації дзюдо Києва Георгій Зантарая, лідер національної збірної Антон Савицький і головна тренерка жіночої збірної України Ганна Каштанова. Турнір відзначився високим рівнем організації та яскравою атмосферою спортивного свята.