Війна залишає після себе не лише зруйновані міста й понівечені долі. Найстрашніше її обличчя – це дитячі життя, обірвані занадто рано. Діти, які мріяли, навчалися, дружили, будували плани на майбутнє, ніколи не повинні ставати жертвами війни. Проте російська агресія принесла Україні біль, який неможливо виміряти жодними цифрами, – біль втрати наймолодших.
4 червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти нашої держави. Цей день є нагадуванням про тисячі маленьких українців, чиє дитинство було зруйноване війною, про тих, хто зазнав поранень, пережив окупацію, депортацію, втрату рідних, а також про тих, чиї серця назавжди зупинилися через злочини ворога.
З 2014 року українські діти живуть під звуки сирен, змушені ховатися в укриттях, залишати домівки та долати випробування, які не повинні випадати на долю жодної дитини у світі. Та найболючіше – війна продовжує забирати їхні життя.
Цього дня на Театральній площі Прилук відбулася щемлива акція «Голоси дітей», присвячена пам’яті маленьких українців, чиє майбутнє безжально перекреслила війна. Всеукраїнську ініціативу започаткували у 2022 році під патронатом Першої леді України Олени Зеленської.

Віктор КОПАЧЕВСЬКИЙ
05.06.2026, м. Прилуки

У затишному містечку Прилуки, серед буднів і щоденних турбот, живе людина, чия доля стала символом непохитної сили духу, людяності та відданості.
Іноді життя однієї людини вміщує стільки випробувань, що їх вистачило б на кілька людських доль. Саме такою є історія Людмили Михайлівни Самойленко – жінки, яка пройшла крізь повоєнний голод, тяжку працю, відповідальну керівну роботу та водночас здійснила один із найшляхетніших вчинків, на який здатна людина, – подарувала сім’ю дітям-сиротам.
Коли починаєш слухати Людмилу Михайлівну, одразу відчуваєш, що її слова народжені не просто в спогадах, а в глибинах серця. Вона відкриває двері свого життя, розповідаючи про дрібниці, які стають великими емоціями та зберігають тепло часу.
Її розповідь починається з болючих спогадів про дитинство.

Незагойна рана дитинства

Є спогади, які не тьмяніють навіть через вісім десятиліть.
Для Людмили Михайлівни Самойленко таким спогадом залишилося дитинство. Сімейне життя було тісно пов’язане з залізницею, але дитячі роки її не були легкими.

У Прилуках з’явився новий простір можливостей, розвитку та співпраці. 27 травня в міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти офіційно відкрили соціально-економічний хаб – масштабний проєкт, реалізований завдяки партнерству Прилуцької міської ради та Міжнародної організації з міграції (МОМ) за фінансової підтримки Уряду Німеччини.
На створення сучасного багатофункціонального простору міжнародні партнери спрямували понад 3 мільйони гривень. Проєкт став черговим прикладом успішної співпраці громади з міжнародними донорами та важливим кроком у розвитку соціальної й економічної інфраструктури міста.
Урочисту стрічку під час відкриття перерізали міський голова Ольга ПОПЕНКО та керівник напряму відновлення й розвитку МОМ в Україні Майкл НЬЮСОН. У заході також узяли участь представники міської влади, громадських організацій, підприємницького середовища та активні мешканці громади.

Для частини дітей останній дзвоник уже пролунав, а думки плавно перенеслися до літнього відпочинку. Проте для багатьох прилуцьких школярів навчальний рік ще не завершився. Через вимушені перерви в навчанні, спричинені блекаутами, складною безпековою ситуацією та сильними морозами взимку, освітній процес у громаді було продовжено.
Аби учні змогли повністю опанувати навчальну програму та надолужити пропущений матеріал, комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) затвердила порядок організації навчання в період із 1 по 19 червня.
Перед ухваленням рішення в закладах освіти міста провели опитування батьків. Результати показали, що близько 70 відсотків батьків учнів молодших класів підтримують очне навчання, тоді як серед батьків старшокласників переважала думка про доцільність дистанційного формату.

Благодійний фонд молодіжної ініціативи «Надія» спільно з Валерієм Дубілем передали допомогу на майже 7 мільйонів гривень бійцям «Спецпідрозділу Тимура» Головного управління розвідки. До вантажу увійшли апарати для серцево-легеневої реанімації Easy Pulse, мавіки з тепловізорами, електробайки, Starlink, детектори дронів, зарядні станції, генератори, планшети, модеми та мобільні телефони.
«Спецпідрозділ Тимура» – один із найвідоміших підрозділів воєнної розвідки України. Його бійці брали участь в операціях у Чорному морі, рейдах у тимчасово окупованому Криму, звільненні українських територій і сьогодні виконують бойові завдання на найскладніших напрямках фронту.

Останній дзвоник – це завжди особливий день. День, коли за плечима залишаються роки навчання, дитячих мрій, перших перемог і невдач, шкільної дружби та незабутніх спогадів. Це мить, коли дитинство непомітно поступається місцем дорослому життю, а звичні шкільні коридори стають частиною пам’яті.
Цьогоріч свято останнього дзвоника в Прилуках відбулося під акомпанемент дощу. Проте ні примхи погоди, ні повітряні тривоги не змогли затьмарити цей важливий день. Попри виклики воєнного часу, між сигналами тривог і звуками сирен для прилуцьких випускників пролунав їхній останній шкільний дзвоник.
У 2025-2026 навчальному році шкільний етап життя завершили 266 випускників. Одинадцяті класи випустили Прилуцькі ліцеї №1, №5, №6 та №7.

То хто ж вони, ті історичні діячі, чиїми іменами названо вулиці у військових містечках №12 та №17 в Прилуках? Чим вони відомі та який вклад в історію нашої держави зробили?

Військове містечко №17 – вулиця Святослава Хороброго
Святослав Ігорович (близько 942-972 рр.) – великий князь Київський, видатний діяч і полководець держави Русі, син князя Ігоря Рюриковича та княгині Ольги. В історії відомий під ім’ям Святослав Хоробрий завдяки своїм військовим талантам, мужності та численним успішним походам.
Після загибелі князя Ігоря у 945 році управління державою здійснювала княгиня Ольга. Згодом Святослав перебрав владу у свої руки та продовжив політику зміцнення Русі й розширення її територій. Основну увагу князь приділяв військовій справі та зовнішній політиці.
Найважливішим досягненням Святослава стала перемога над Хозарським каганатом у 965 році. У результаті походу було зруйновано головні центри хозарської держави, що значно посилило політичний та економічний вплив держави Русі у Східній Європі. Князь також здійснив низку успішних походів на територію Волзької Булгарії, Північного Кавказу та Балканського півострова.

То хто ж вони, ті історичні діячі, чиїми іменами названо вулиці у військових містечках №12 та №17 в Прилуках? Чим вони відомі та який вклад в історію нашої держави зробили?

Військове містечко №12 – вулиця Віктора Павленка
Павленко Віктор Олексійович (1886-1932) – військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Харківщині. Закінчив Чугуївське військове училище, Севастопольську (Качинську) військову авіаційну школу. Учасник Першої світової війни, підполковник, командував повітряною охороною ставки Верховного головнокомандуючого – імператора Миколи II в м. Могилеві.
У травні 1917-го делегат Першого Всеукраїнського військового з’їзду, на якому був обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету та Ради Військових Депутатів (які ввійшли до Української Центральної Ради). У листопаді – грудні 1917 року – начальник Київського Військового Округу (КВО). У листопаді 1917-го – сформував дві сердюцькі дивізії, чим було покладено початок створенню гвардійських частин української армії. Ініціатива Павленка зазнала нищівної критики зі сторони соціалістично налаштованих керівників Генерального Секретаріату Військових Справ УНР. Незабаром Павленка звинуватили в намаганні створити регулярну українську армію, яка «була досі та буде надалі знаряддям пануючих класів у їхній боротьбі проти селянства та робітництва». У кінці грудня 1917 року – усунений із посади начальника КВО, а сформовані ним частини демобілізовано.
З квітня 1918-го очолив військово-повітряні сили Української Держави. За сприяння гетьмана Скоропадського він створив 16 авіаційних загонів загальною чисельністю близько 500 літаків. Його заходами було створено кадрові авіаційні загони при українських корпусах.