Та коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Андрій без вагань повернувся додому. Він не зміг залишатися осторонь, коли ворог прийшов на українську землю. У найтяжчий для країни час став поруч зі своєю родиною та земляками і з перших днів війни долучився до оборони Прилуччини, зі зброєю в руках захищаючи рідний край, мир, свободу та майбутнє України.
5 квітня 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Серед побратимів мав позивний «Татар». За мужність, незламність, самовідданість і героїзм, проявлені під час виконання бойових завдань, був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Виконуючи бойове завдання із захисту державного кордону та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Антонівка Херсонської області, Андрій отримав тяжке поранення, несумісне з життям.
29 червня 2026 року серце українського воїна зупинилося. Йому назавжди залишилося 36 років…
У скорботі лишилися батько Володимир Васильович, мама Лариса Олександрівна, брат Антон, племінник Артем, рідні, друзі, побратими та вся Прилуцька громада.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Захисника, який до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та Україні. Його мужність, жертовність і любов до Батьківщини назавжди залишаться прикладом для майбутніх поколінь.

Вічна пам’ять і вічна слава Герою!