Микола Гарагуля народився 26 серпня 1993 року в Прилуках. Навчався в Прилуцькій гімназії №10. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та енергійністю. Цікавився комп’ютерними технологіями, програмним забезпеченням, технікою, любив музику.
Після 11 класу Микола пройшов строкову військову службу. А з 2012 до 2015 року служив за контрактом у Збройних Силах України. Паралельно здобував професію техніка-електрика в Прилуцькому технічному фаховому коледжі.
У 2015 році він добровільно продовжив службу в ЗСУ та брав участь в антитерористичній операції. Після завершення цього періоду, з 2017 року, працював водієм на приватному підприємстві «ТРАНСВІТ».
Та коли Україна знову опинилася перед масштабною загрозою, Микола не залишився осторонь. У травні 2022 року він добровільно повернувся до лав захисників. Виконував бойові завдання на складних і небезпечних напрямках – у Чорнобильській зоні, на Сумщині та Курщині.
Його службу відзначали нагородами. У 2023 році Микола отримав грамоту командира окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. У 2024-му був нагороджений медаллю «Артилеристу самохіднику» – відзнакою 2-ї самохідної артилерійської батареї 1-го самохідного артилерійського дивізіону цієї ж бригади.
У 2025 році Міністерство оборони України відзначило його нагрудним знаком «Знак пошани», а Головнокомандувач ЗСУ нагородив «Золотим Хрестом».
Останній бій Миколи Гарагулі відбувся 22 вересня 2026 року на Донецькому напрямку. Під час виконання бойового завдання старший солдат загинув.
У скорботі залишилися мама Інна Іванівна, батько Олександр Миколайович, брат Дмитро, бабуся Галина Іванівна, друзі, знайомі, побратими.
Віктор Сергійович народився 23 січня 1992 року в Прилуках. Дев’ять років його шкільного життя минули в Прилуцькому ліцеї №1 імені Георгія Вороного. Після школи вступив до Прилуцького гуманітарно-педагогічного фахового коледжу імені Івана Франка, де здобував фах учителя трудового навчання, креслення та інформатики.
Працював на різних підприємствах Києва. Та ще з дитинства Віктор мріяв пов’язати своє життя з військовою справою, стати військовослужбовцем. У 2016 році його призвали на строкову військову службу, а вже через три місяці він вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.
Свій військовий шлях Віктор Крупін пройшов у лавах різних бойових підрозділів: служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», згодом – у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців та 225-й окремій штурмовій бригаді. Брав участь у бойових діях на найгарячіших напрямках Донецької та Луганської областей. Серед побратимів мав позивний «Танчік».
За службу та мужність Віктор Крупін був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», а згодом – медаллю «За відвагу».
25 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання на території Запорізької області молодший сержант Крупін Віктор Сергійович отримав поранення, несумісні з життям. До останньої миті він залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та українському народові.
У глибокому смутку залишилися найрідніші Віктора: бабуся Валентина Іванівна, мама Марія Вікторівна, батько Сергій Васильович, брат Олександр, кохана дівчина Альона.
Біль цих утрат розділяє вся Прилуцька громада.
Честь і шана Героям!
