До поч. ХХ ст. хутір займав територію сучасних вулиць: П. Сагайдачного, М. Міхновського, Братів Ревуцьких (від залізничного мосту до млина Долгіна).
За переказами, свою назву місцевість отримала від кущів рокитника, які густо росли вздовж річки Муховець. Старожили розповідали, що перший поселенець оселився саме біля цих заростей, а люди говорили про нього: «Той Іван, що живе там, де рокита росте». Так поступово й закріпилася назва Рокитний. Потім тут виникло поселення під назвою хутір Рокитний.
На початку ХХ століття хутір був досить розвиненим. Тут мешкали 83 господарі, з них козаків – 15, селян – 34, євреїв – 7, інших непривілейованих – 24, привілейованих – 3, також налічувалося 435 жителів, у тому числі 2 теслярі, 6 кравців, 7 шевців, 2 столяри, 4 ковалі, 15 слюсарів, 1 шорник, 2 візники, 13 поденників, 31 займався інтелігентними та 52 – іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством, крім того, налічувалося 83 десятини придатної землі. Землевласниками були А.Г. Бойко та І.В. Бойко. У Рокитному працювали паровий млин Долгіна та цегельний завод Смілянського, що для того часу були важливими осередками місцевої економіки.
Справжній поштовх до розвитку району дала залізниця. Саме навколо вузлової станції «Прилуки» почала формуватися сучасна забудова. Згодом Рокитний став своєрідними «південними воротами» міста, через які тисячі людей щодня прибували до Прилук або вирушали в дорогу.
У 1923-30 рр. Рокитне – центр сільради. 1925 рік – мало 94 двори, 425 жителів; 1930 – 167 дворів, 660 жителів. У 1930 році створено приміську сільськогосподарську артіль ім. Сталіна Прилуцького міськвиконкому. 1950 року приміські колгоспи «Новий побут», «Червоний махорочник» та ім. Сталіна об’єднані в один колгосп ім. Сталіна, на базі якого в 1959 році створено Українську дослідну станцію по тютюну та махорці (сучасна адреса вул. П. Сагайдачного, 43). У свій час вона була відома далеко за межами Чернігівщини та займалася науковими дослідженнями у сфері сільського господарства. Саме завдяки цій установі Рокитний тривалий час асоціювався не лише з промисловістю, а й з наукою.
Сучасне Рокитне – побутовий район Прилук у південній частині міста, який займає територію, відокремлену від міста залізничною колією Ніжин – Прилуки – Гребінка. Тут розміщені: селище заводу «Будмаш», завод консервний (не працює), фабрика головних уборів «Корона», комбінат будматеріалів і конструкцій (не діє), кукурудзяний завод (не діє), залізничні служби, цехи Прилуцьких електричних мереж, олійниця (не діє), метеостанція, матеріальні бази, гімназія №3 ім. С.Г. Шовкуна, 3-є відділення зв’язку, магазини. Також сюди відноситься й місцевість, що сформувалася навколо вузлової станції «Прилуки» залізничного вокзалу, розташованої в південній частині міста. Станція Прилуки – це важливий залізничний вузол 1-го класу, що сполучає Ніжинський, Бахмацький і Гребінківський напрямки. Район поєднує багатоповерхову житлову забудову та приватний сектор. Поруч із вокзалом традиційно розвинена торгівельна мережа, є магазини, аптеки, а також зупинки міського громадського транспорту, які забезпечують зв’язок із центром та іншими районами Прилук. Багато прилучан називають цей район окремим маленьким містом у межах Прилук.
До речі, навіть сьогодні щодо назви мікрорайону точаться суперечки. У документах можна зустріти варіанти «Рокитне» і «Рокитний», а старші прилучани іноді вимовляють навіть «Ракітний». Утім, незалежно від назви, для містян це добре знаний район із власною історією, характером і особливою атмосферою.
Цікавий факт: саме Рокитний став одним із перших прилуцьких передмість, де поряд із сільським господарством активно розвивалися промисловість і транспорт. Саме тому його часто називають районом, який поєднав у собі село, місто та залізницю.